байдужість

Що є добро, а що є зло. Що є розуміння, що є його відсутність.

Що ми хочемо бачити навколо себе? Кого ми хочемо бачити поряд з собою і якими ми хочемо бачити себе?

Спочатку кожен повинен заглянути у власну душу. Вже багато поколінь ми ступаємо в одні й ті ж пастки. Вони не нівечать нашого тіла, але калічать душу. Звикаючи до поділу на своїх та чужих, чорне і біле, світло і темряву, добро та зло, людство втрачає розуміння справжньої небезпеки, істинним обличчям якої є байдужість.  Навіть сам зміст, справжній зміст цього слова ми витерли з думок,  безвольно й по-рабськи опускаючи очі. Саме байдужість є істинним обличчям зла. Його найдавнішою і найчистішою з форм.

Та химерна і різнобарвна “субстанція”, яку люди звуть  злом, насправді ним не є. У неї взагалі немає імені. Вона не має ані початку, ні кінця, являючи собою одну із сил рівноваги, без якої існування всесвіту було б неможливим. Принаймні у моєму розумінні. Я вважаю, що кожен повинен усвідомити її у собі й прийняти як невід’ємну частину душі, усвідомивши також, який саме шлях він обирає.

В той час, як відоме нам зло є ворогом відкритим, - байдужість нищить нас зсередини. Наче отруйний павук вона знерухомлює тіло, залишаючи ясною свідомість. Ми приходимо мимо, закриваючи очі на те, чого просто не хочемо бачити. На те, що руйнує наші власні маленькі нікому не потрібні світики. Ми відвертаємось, ховаємось в нори загнані страхом. І знаходимо сотні виправдань чому не простягли руку допомоги ближньому. Чому ні? Ніхто ж нас не просить нести його хрест. Невже насправді так важко сказати тепле слово, підставити плече, щоб на нього сперлись слабкі, не випити пива і дати кусень хліба тим, хто потребує? І це все є лише зовнішнім аспектом проблеми. А що коїться всередині кожного з нас? Для відповіді на це запитання я не стану прикриватися загальнолюдським образом. Неодноразово я усвідомив її на власному досвіді, не роблячи нічого для того, щоб щось змінити.

Боротись з байдужістю дуже важко…

Це все лише слова, але написані щиро. Мені не байдуже!