Дзеркала

Нехай потріскані дзеркала – сумні мережива думок

Тобі розкажуть ким ти стала і що зробили ти за крок,

Коли у рідної матусі, в принцеси незворушнім русі,

Останній крові випила ковток…

Ти думала, що станеш Богом? Сягнеш безмежності висот?

Позбудешся цього людського вогню, в твоїх очах пустого.

Що буде поступ до зірок? Що з рук Венери приймеш

Квітів сонячний вінок?

Та не сягнула ти до Бога…

На білі крила впала тінь.

Знай, не бажаю тобі злого, ти вільна йти.

Ти вільна! Йди!

Але як пройдуть час-дороги –

Розп’ята будеш на хресті.

Не знайдеш вже шляху додому

І в рідній не заснеш землі.